Віртуальний музей Бориспільської організації ветеранів-прикордонників ГО "ВОВП"

5

автотранспорту, 50 автобусів і загалом до трьох тисяч пасажирів. Проте були періоди, коли щодня тільки на виїзд прикордонники оформлювали до двох тисяч одиниць легкового автотранспорту та приблизно сто автобусів. І все одно черги перед

пунктом пропуску сягали 12 кілометрів. Це приблизно сім тисяч автомобілів, 400 автобусів, понад 20 тисяч пасажирів! Вони чекали своєї черги по кілька діб. Невизначеність, відсутність мінімальних побутових та санітарних умов творили з людьми неймовірне: лють, роздратованість, пияцтво, вседозволеність... Поведінка неорганізованого людського натовпу набувала стану масового психозу. Зазвучали гасла, що необхідно повністю відкрити кордон. Газети виходили з принизливими статтями та заголовками на кшталт

«Шлях Мостиська – Шегині – це дорога смерті». І хоча в кабінках  паспортного контролю працювала максимальна кількість прикордонників, включаючи офіцерів штабу загону, загальна ситуація набувала вибухового характеру. А головне – вирішення проблеми виходило за рамки повноважень прикордонників. Що робити? Як змінити ситуацію, вистояти і витримати людський натиск? Як перетворити справедливий народний гнів на позитивне ставлення до охоронців кордону? І тоді начальник ОКПП полковник Микола Гулік почав відкрито підіймати цю нагальну проблему на різних рівнях. Були звернення до вітчизняних дипломатів, урядовців, посадовців різних рангів, які проїжджали кордон через ті ж «Шегині» і на власні очі бачили небезпечну ситуацію. На цих ділянках, для висвітлення об’єктивного стану справ, побували кореспонденти різних видань та знімальні групи телебачення, яких кликали самі прикордонники. Микола Георгійович особисто запрошував комісії з округу для вивчення проблеми та реагування на непросту ситуацію.

    – Ми зверталися до органів місцевої влади, я особисто зустрічався з В’ячеславом Чорноволом, який тоді обіймав посаду Голови Львівської обласної Ради, і обговорював з ним та його командою складну ситуацію в прикордонні, – згадує Микола Георгійович. – Однак кардинально вплинути на це питання могла тільки республіканська влада. І от восени 1990 року в пункт пропуску «Шегині», перебуваючи з робочою поїздкою по західному регіону, прибув тодішній Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук. Я доповів Леоніду Макаровичу про ситуацію на ділянці відповідальності та виклав пропозиції щодо ліквідації багатокілометрових черг на західному кордоні. Майбутній перший Президент України уважно вислухав мене, поставив уточнюючі питання, розмовляв з іншими посадовцями та просто людьми на кордоні. Внаслідок наших спільних зусиль були розширені штати

прикордонних підрозділів, місцеві пункти пропуску «Рава-Руська», «Ягодин», «Ніжанковичі», «Устилуг» отримали статус міжнародних, кілометрові черги зникли з нашого життя. А на згадку про цей нелегкий період служби залишилася фотографія, зроблена фотокореспондентом одного з видань. Погляди та настрій дійових осіб на світлині стурбовані, адже від правильності та оперативності рішень залежала тоді стабільність у прикордонні, – підсумовує Микола Георгійович.

6

КОМАНДИРСЬКЕ РІШЕННЯ 

    Влітку 1995 року полковника Миколу Гуліка з ОКПП «Прикарпаття» переводять на посаду заступника начальника управління прикордонного контролю Державного комітету у справах охорони державного кордону. Для Миколи Георгійовича почалася здебільшого штабна робота, пов’язана з відпрацюванням розпорядчих документів, службовими розслідуваннями, вирішенням організаційних питань. За словами самого офіцера, у цей період він прагнув проводити більшу частину службового часу у відрядженнях на кордоні, допомагаючи у становленні молодим командирам, передаючи їм накопичений досвід. Проте одного дня, у червні 1996 року, полковника Гуліка викликало керівництво відомства і запропонувало очолити ОКПП «Київ». Хоча це більше нагадувало наказ, а не пропозицію. Така була службова необхідність. Ситуація у підрозділах головних повітряних воріт країни була непростою. Аналітика свідчила, що понад шість тисяч незаконних мігрантів щомісяця потрапляли в нашу країну саме через столичні аеропорти.

    Новопризначений керівник не став одразу «рубати шаблею». Перші два тижні він вникав у справи, спостерігав за роботою підлеглих,  контролерського складу на лінії паспортного контролю, спілкувався з представниками інших служб і робив висновки. Нового командира одразу неприємно вразила кількість зайвих людей, які знаходилися у залі прильоту. Причому «працювали» вони там, де їх не мало бути взагалі. Будь-який закордонний рейс ще до лінії паспортного контролю зустрічали представники різних приватних фірм та організацій, котрі, як посередники, видавали іноземцям запрошення, туристичні ваучери, довідки та інші

фіктивні документи. Саме ці папери слугували надійним підґрунтям для отримання візи на лінії паспортного контролю та подальшого легального в’їзду в Україну. А згодом цих «туристів», «студентів» або «бізнесменів» десятками та сотнями затримували при спробі порушити західний кордон держави.

    – Я прийняв рішення діяти за висловом: «Іди своїм шляхом, а люди нехай говорять, що хочуть». В один з робочих днів за моїм рішенням всі іноземці, які прибували в Бориспіль з-за кордону не покидали борт літака без пред’явлення підтверджуючих документів на право в’їзду в Україну, – говорить Микола Георгійович. – Тобто наші співвітчизники спокійно проходили з трапу до кабінки паспортного контролю, інші, а це майже 90% пасажирів, залишалися на повітряному судні. Другим радикальним кроком стало рішення щодо повного звільнення залу від організацій, які не мають права там знаходитися, і чиї працівники були причетні до незаконної  міграції.     За словами Миколи Гуліка, перші декілька днів таких потрясінь нагадували пекло. Невдовзі після непропуску та вжиття кардинальних заходів почалися дзвінки з пропозиціями «вирішити питання», «допомогти, а ми потім віддячимо», що закінчувалися завуальованими погрозами.

    – Однак ми вистояли, маючи підтримку керівництва відомства. Наші дії були узгоджені з колегами з інших правоохоронних структур, які підтримали ефективні дії щодо наведення порядку в аеропорту «Бориспіль». Окремо хочу згадати про принципову позицію, яку зайняли Генеральна прокуратура та Служба безпеки, реагуючи на численні скарги щодо дій прикордонників. За три дні, коли затримані нами літаки з мігрантами почали повертатися в аеропорти вильоту, а в залах «Борисполя» зникли посередники, ситуація нормалізувалася. Напруга знизилась.

    – Наступний крок – очищення кадрів. Це було складне завдання. Скажу відверто, що за півтора року з ОКПП звільнилися більше ста прикордонників. Чверть з них – офіцери. Жорстко? Так! Та інакше мені як командиру довелося б їх покривати. Я б на це не погодився! Ті, хто не думав про наслідки своїх дій – залишили колектив. У цьому контексті я би хотів згадати та подякувати офіцерам Володимиру Корнейчуку та Олегу Кондратюку. Вони стали справжніми командирами підрозділів ОКПП, авторитетом для підлеглих, моєю надійною опорою, – констатує Микола Гулік.

ПРИНЦИПИ, ЩО ПРИХОДЯТЬ

З ДОСВІДОМ 

   Напевно, доля правильно розпорядилася, що військова кар’єра генерал-майора Гуліка (держава по заслугах оцінила професіоналізм та заслуги офіцера, присвоївши героєві нашої розповіді у 1998 році звання генерал-майора), закінчилася саме на ОКПП «Київ». Микола Георгійович залишив багатий спадок у вигляді традицій, ставлення до справи та кадрового потенціалу.

    – Впевнений, що жодні обставини не зможуть розмити або зруйнувати професійну зрілість та честолюбство цього колективу, фундамент якого закладався зусиллями багатьох керівників. Був серед них і я. Вісім років мого життя пройшли на цій посаді немарно! – говорить Микола Георгійович. – Вважаю, що вчиняв по совісті. І ставленням до людей, і до дорученої справи. Намагався, щоб у колективі, у керівному ядрі, були люди вольові, чесні, професіональні. З такими офіцерами працювати цікаво, незважаючи на службові навантаження. І навпаки – не вмів знайти спільну мову зі слабовільними, непорядними або нечесними людьми.

– Знаю багатьох офіцерів, які впевнено йшли службовими сходами, їх позитивно характеризують, а сьогодні вони займають високі посади у центральному апараті прикордонного відомства. Під час служби виробив кілька важливих правил. Що стосується підлеглих – це вміння прощати. Звільнити, зганьбити, принизити офіцера та зруйнувати його кар’єру – легко! А от виростити справжнього професіонала, дати йому знання, передати досвід, навчити – значно складніше і потребує чималого часу. Кожен з нас – жива людина зі своїми життєвими проблемами. І якщо молодий прикордонник оступився – дай йому шанс, май терпіння! Результат обов’язково прийде. У військових колективах, в особистих стосунках, має панувати дух довіри та відповідальності. Крім того, не останню роль у формуванні характеру та життєвих принципів зіграла династія Гуліків, уродженців Брянщини. За словами Миколи Георгійовича, його пращури були донськими козаками, які традиційно охороняли землі від чужинців.

    А ще генерал Гулік з теплом і вдячністю згадує офіцерів та генералів, які допомагали йому здобувати досвід, підтримували та довіряли, зокрема це Володимир Стус, Борис Лейда, Павло Шишолін, Віктор Банних, Борис Олексієнко та багато інших з ким довелося служити поруч та виконувати завдання з охорони державного кордону.

– Зовсім недавно я зустрічався з особовим складом ОКПП «Київ». Ми відверто обговорили чимало тем. Я їм побажав служити так і мати такі результати, щоб хлопці на передовій пишалися їхніми успіхами. А ще молодому поколінню я нагадав, що кар’єра військового не складеться, як планував, якщо ви не будете пам’ятати про власні сім’ї. Дружина може або під няти на вершину кар’єри, або втоптати твоє ім’я в бруд! Що ж стосується мене особисто, то я вдячний своїй дружині, Тетяні В’ячеславівні, за терпіння та розуміння. Говорячи мовою військових – зі своїм завданням вона повністю  впоралася!

      Сергій Миколайович Лукашев все своє свідоме життя присвятив служінню Батьківщині в прикордонних військах. У вересні 1967 року після вступу до Московського вищого прикордонного командного Червонопрапорного  училища ім. «Моссовєта» тісно пов’язав свою долю з кордоном.

         Після закінчення училища з липня 1971 по березень 1995 року проходив службу на шляхах міжнародного сполучення: автомобільного, морського, залізничного та авіаційного напрямків у різних посадах.

    Військова праця майора у відставці Лукашева С.М. відмічена медаллю «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» та більш ніж семи десятками заохочень від органів управління різних рівнів.

         Після звільнення з лав Державної прикордонної служби України Сергій Миколайович працював у службі авіаційної безпеки авіакомпанії «АероСвіт» в аеропорту «Бориспіль», надаючи посильну допомогу прикордонникам ОКПП «Київ» у здійсненні прикордонного контролю в пункті пропуску.

службові традиції прикордонних військ серед учнівської та військової молоді Бориспільщини.

За активну роботу у ветеранському русі Сергія Миколайовича у 2016 році було нагороджено відомчою відзнакою Держприкордонслужби України  - медаллю «Ветеран служби».